Для мене, як і для багатьох мелітопольців, 24 лютого минулого року почався суцільний жах, з усвідомленістю своєї безпорадності, люті та ненависті до окупантів. Як не дивно, страху не було, була суцільна лють. Страх був відсутній і під час мітингів, на яких ми збиралися багатотисячним натовпом, бо ми були на СВОЇЙ території - у себе ВДОМА, а от що робили рашистські солдати в МОЄМУ місті, для мене було не зрозуміло..

Про евакуацію із рідного міста не думала взагалі, навіть тоді, коли припинили виходити на мітинги через небезпеку. Мені здавалося, що присутність руських солдат в місті не привід все кидати та виїжджати. І я так вважала, доки не прочитала новини з Бучі... 

Виїхали 7 квітня маленьким сімейним «табором»: я, мама, двоюрідна сестра із сім’єю. Виїхали в нікуди… В Запоріжжі були вже надвечір і звідти почалася наша десятиденна мандрівка Україною. Їхали навмання, ніхто не знав де зупинимося, наш план виїзду мав назву "План ІМПРОВІЗАЦІЯ". Так, імпровізуючи, ми зупинилися в Івано-Франківську. 

Спочатку, взагалі, розуміння "що робити далі", було відсутнє, просто кожен наступний день, був схожий на попередній: підйом,  гуманітарний штаб, "дім"....

Ходячи містом, завжди брала собі смачну західноукраїнську каву і от в один із днів саме кава підказала мені що робити далі - якщо я безмежно люблю каву, то чому вона не може відповісти мені взаємністю?!

Всі свої 34 роки життя я взагалі не мала уявлення, про те як працюють кав'ярні, які існують підводні камені в цьому бізнесі і взагалі не мала жодного уявлення, що таке «бізнес». Але бажання зробити власну справу було сильнішим за здоровий глузд! Пішла на курси бариста. Від нової інформації голова йшла обертом і було таке підступне відчуття, що в мене нічого не вийде. Але рухалася далі - відкрила ФОП, знайшла приміщення і почалася робота: клієнти, замовлення, нові враження, втома, радість - все це, як на швидкій перемотці фільму зміняло кадр за кадром. В результаті моя справа процвітає, радує франківців та гостей міста смачнющою кавусею, смачненьким фаст - фудом та приємною атмосферою. 

Через два місяці буде рік, як я займаюсь цим бізнесом, але я б воліла відзначити цю річницю у рідному українському Мелітополі. Бо безсумнівно вірю, що наші ЗСУ зроблять усе можливе та неможливе, для визволення міста і ми всі повернемося додому і от тоді я запрошу всіх на каву, у власну кав'ярню - у свою мелітопольську кав'ярню!

                                                     Лупіна Марина «Магія кави» Івано-Франківськ